Серед поля широкого і попід гаєм скраю.
Там стрілецька забутая могилонька стояла.

Мала, мала, невисока і заросла травою,
Там стрільника поховали, як він упав у бою.

І розійшлось два табори, і війна скінчилась,
А під гаєм забутая могилонька лишилась.

Пасла дівча дві корові і попід гаєм скраю
Споглянула на могилу і сплакала зі жалю.

Поплакала і блавату синього нарвала,
Із братчиків, із дзвіночків віночок сплітала.

Сплела вінок барвний-красний із цвіту живого,
Оквітчала ним могилу і братчика чужого.

А зазуля на край гаю і вилітати стала,
І щоранку щастя-долю комусь кувати стала.

"Кому, кому?" – спитаєте – "Тій любії дівчині,
Що стрілецьку забутую могилоньку оквітчала мені".