Розпрощався стрілець із своєю ріднею,
Сам поїхав в далеку дорогу.
За свій рідний край, за стрілецький звичай
Йдемо в бій за свою перемогу.

А вітер в степу травою колише,
Дуб зелений додолу схилився,
Листя шелестить, вбитий стрілець
Над ним коник його зажурився.

– Ой коню ж, мій коню, не стій наді мною,
Я тим часом полежу у полі,
Біжи, коню мій, скажи неньці рідній,
Що я лежу у степу забитий.

Най батько і мати, і ріднії сестри,
Нехай вони за мною не плачуть,
Я в степу лежу за ідею свою,
Чорний крук наді мною закряче.