Йшли стрільці до бою та й на ворога
І всі закричали: "Ой ура, ура!", Маруся.
І всі закричали: "Ой ура, ура!"

Аж там старий батько окопи копав,
Він здалека бачив, як стрілець упав, Маруся.
Він здалека бачив, як стрілець упав.

А він своїм очкам та й не довіряв –
Підійшов він ближче, а то його син, Маруся.
Підійшов він ближче, а то його син.

– Ой сину мій, сину, дитино моя,
За що тебе вбила ворожа куля, Маруся.
За що тебе вбила ворожа куля.

Взяв чотири дошки, збив домовину,
І ще раз заплакав: "Ой сину, сину!", Маруся.
І ще раз заплакав: "Ой сину, сину!"

Прийшов батько з войни, сів в кінці стола,
Підперся рукою – болить голова, Маруся.
Підперся рукою – болить голова.

Жінка йго питає: "Що за новина,
Що ти прийшов з войни, а сина нема", Маруся.
Що ти прийшов з войни, а сина нема".

– Ой жінко, ой жінко, наш син не жиє,
Він на своїх грудях землю тримає, Маруся.
Він на своїх грудях землю тримає.

Жінка як це вчула, ревно сплакала,
Пішла у садочок, життя віддала, Маруся.
Пішла у садочок, життя віддала.

А про це Маруся як довідалась,
Пішла до Дунаю, в Дунай втонула, Маруся.
Пішла до Дунаю, в Дунай втонула.

А батько за сином важко затужив,
Вийняв револьвера – сам себе забив, Маруся.
Вийняв револьвера – сам себе забив.