Виконавець: Стрілецькі
Слова і музика: народні |
Відходили хлопці з нашого села,
Усі заспівали: "Прощай, родина!"
Лише один хлопець ніщо не співав –
Біленьким платочком сльози витирав.
– Не жаль мені, хлопці, всеї родини,
Лиш жаль мені, хлопці, жінки Олени.
Як прийшли до бою, стали у ряди,
Усі закричали: "Назад, вороги!"
А там старий батько окопи копав
Й бачив здалека, як стрілець упав.
Він собі не вірив, ні своїм очам:
Підійшов до нього – його син лежав.
– Чи ти, синку, вбитий, ранений лежиш,
Чом до мене, сину, не заговориш?
– Я не вбитий, батьку, ранений лежу,
Болять мене рани, мабуть, я помру.
Поглянув ліворуч – санітари йдуть,
Ранених збирають, в лазарет везуть.
Поглянув праворуч – збив домовину,
Поховав синочка в чужому краю.
Як прийшов додому, сів коло стола,
Схилив головоньку – біжить Олена.
– Ой, батьку мій, батьку, що за новина,
Що вже третій рочок Василя нема?
Ой, батьку мій, батьку, що за вістка є,
Невже Василечко у землі гниє?
– Ой, доню, ти, доню, ніщо не роби,
Іди додомочку, сина колиши.
– Ой не піду, батьку, сина колисать,
Але піду, батьку, Василя шукать.
Ой що ж то за вітер віє ще й гуде?
Молода Оленка за Василем йде.
Ой батьку мій, батьку, збий домовину,
Ой що ж то за вітер віє ще й шумить?
Поховай мене в чужому краю.
Молоденька пара в могилі лежить.
Сказав посадити корч горіховий,
Бо там спочиває стрілець січовий.