Виконавець: Стрілецькі
Слова і музика: народні |
Світить місяченько та й ясная зоря
Та на те подвір’я, де бідная вдова.
А в тої вдовиці хорошая донька,
Ходить по подвір’ю, як рожа весняна.
Ходить по подвір’ю, квіт рожі зриває
Та й на синє море усе споглядає.
По синьму морю плавають кораблі,
А на тих кораблях січовії стрільці.
У стрільця одного шабелька зломилась,
А в другого стрільця шапочка схилилась.
А за третім стрільцем дівчина тужила,
Бо як йшов на війну, вона говорила:
– Іди, мій миленький, іди, мій соколе,
Тебе не забуду ніколи, ніколи.
Як він ішов на війну, дівча наказував,
Щоб ніякий дурень личко не цілував.
– Бо дурень не знає, що личко коштує,
Він в тебе, дівчино, розуму пробує.
– Ой сама я, сама наробила біди,
Що я показала до стодоли сліди.
Ой сама я, сама наробила жалю,
Що я показала, де спати лягаю.
Ой сама я, сама велика зрадниця,
Що я так зрадила січового стрільця.