В тисяч дев’ятсот штирнайцятім році, раз, два, три,
Сонце зійшло в крови, раз, два, три.
– Збирайтеся, наші хлопці, раз, два, три,
Будем свій край боронити, раз, два, три.
Зайшов москаль на Вкраїну, раз, два, три,
Хоче собі взяти, хоче собі взяти, раз, два, три.
Хоч би прийшло, наші браття, життя положити,
То не дамо москалеви на Вкраїні жити.
Наші браття вже рік б’ються, б’ються і жегнають,
Там ся ґвери і багнети [на] кавалки ламають.
– Порадь же нас ти, наш цар[ю], що маєм робити,
Ми не можем з москалями на Вкраїні жити.
– Не журіться, мої діти, най Господь Бог з вами,
Втікне москаль з України та й ся не огляне.
Як я вишлю каноніри на високу гору,
Як розложуть каноніри свою чесну зброю.
Як зачали каноніри кулями стріляти,
Зачав москаль з України в Росію втікати.
– Якби був я знав наперед своє гірке лихо,
Не читав би-м був Австрії, був би-м сидів тихо.
Бо Австрию зачепити, з Австрийов програти,
Ще й до того всі Австриї кошта повертати.
Цар Николай був у Львові та й у Перемишли,
Ой важив він на Австрию та й мав на ню мисли.
Ой важив він на Австрию, що в ній царем буде,
А, може, Бог допоможе, Росія не стане.
Як Петербург здобудемо, там будем ряст м’яти,
Тогди будуть росіяни на Сибір втікати.
Допоможи, милий Боже, та й ти, Божа Мати,
Як гадаєм, щоб так було, щоб Росєю взяти.