Десь за Дніпром гримить гроза,
Стоїть під вишнею козак,
Стоїть, чекає, милу гукає,
А мила спить, не розбудить.

Проснись, проснись, моя кохана,
Вернулась сотня вже з боїв,
Піди, зустрінь свого Степана,
А ти, мамо, своїх синів – моїх братів.

Вернулись хлопці вже з походу,
Коли зацвів на дворі май,
Подай же їм з криниці воду,
І вишитий рушник подай, і хліб розкрай.

Ще спить потомлене село,
Надворі ще не розсвіло,
І тихо – тихо понад ставом
Козаки йдуть, коней ведуть.