– Ой чого ж ти зажурився, стрільче молодий?
Чом зітхання вилітають із твоїх грудий?

Чи дівчину полюбив, чи калитку загубив,
Чи на вправах пан отаман був на тебе злий?

– Ні, на вправах пан отаман мене не сварив,
Ні, калитки дорогої я не загубив.

Тільки собі на біду дівчиноньку молоду
Безнадійно, але вірно, щиро полюбив.

– Не журися, молод стрільче, бо жура зведе!
Друг для друга добру раду завсіди найде!

Очком-бочком заверни, острогами подзвони,
А за місяць дівчинонька вже твоя буде!

Ой послухав тої ради січовий стрілець,
Своїй журі безконечній він зробив кінець.

Очком-бочком завертав, обіймав і цілував,
А –... дівчиноньку повів під вінець.