Як з Бережан до кадри
Січовики манджали,
То краялось серденько
Із горя та печали.

Кервавилось серденько
В хорунжого Осипа,
Як нам з очей зникала
Та Золотая Липа.

Кервавилось серденько,
Не тихло на хвилину,
Бо в Бережанах кидав
– Коханую дівчину:

"Прощай, моє Олятко,
Дівчино чорнобрива,
Нас нині розлучає
Та доля нещаслива.

Як прийде час веселий,
Чи прийде зла година,
Я все тебе згадаю,
Що ти моя єдина.

Як дівчина почула
Такі слова закляття,
Склонила головоньку
І впала у обняття.

Як з Лісник та й до кадри
Січовики манджали,
Кервавилось серденько
Від горя і печали.

Кервавилось серденько
Хорунжого Осипа,
Як нам з очей зникала
Та Золотая Липа.

Кервавилось серденько,
Не тихло на хвилину,
Бо в Лісниках він кидав
Коханую дівчину:

"Прощай, моя Стефуню,
Мій соняшний промінню,
Моя ти осолодо
В воєнному терпінню.

Чи прийде час веселий,
Чи прийде зла година,
Я все тебе згадаю,
Що ти моя єдина".

Як дівчина почула
Такі слова любови,
То в поцілуй зложила
Устонька коральові.

Як стрільчики січові
До кадри доїжджали,
То спомини їх серця
У грудях розривали.

Згадав і наш хорунжий
Зайняту вже Надвірну,
А в ній і одиноку
Свою дівчину вірну.