– Дівчино, рибчино, подай же ручину,
Подай же другую, най поцілую
Білую рученьку, устонька гожі, як тії рожі,
Поцілуй в серці біль заворожить.

– І ручку подала б, і поцілувала б,
Та ну ж хто чатує, поцілуй чує,
Піде обмовонька зараз лукава, піде неслава.
Що ж би матуся на це сказала?

– Кохана, сплять люди, хто ж слухати буде?
Заснула й калина ген коло млина.
Ще соловейко лиш милу розважить і спати ляже,
Він хоч почує, то не розкаже.

– Дам руку на хвилю, та уст не нахилю,
Боюся, погуби, мій ти голубе
Видная річенька, милий козаче,
Хто ж сиротині таке пробачить?

– Не бійся, миленька, хоч нічка видненька,
А місяць хоч світить, він не помітить,
Яснії зіроньки лягають спати, хто ж буде знати?
Дай же устонька поцілувати!