За горою, за лугом
Ходить жовняр за плугом,
Оре нивку не свою,
Добре, що в своїм краю.

Десь далеко громи б’ют,
Людям жити не дают.
За тим полем, за селом –
Там немало їх лягло.

Сонце світит так мило,
Сріблом землю закрило:
– Станьте, коні вороні,
Бо є ями в загоні,
Та й могили на межі,
Ще до того не чужі.

А вояцькі могили
Будуть травку родили,
А хто сяде, відпічне,
Той і душі спом’яне.