Ой зацвила черемшина, з неї цвіт приупав.
Гей, гей! Гей! З неї цвіт приупав!*

Машерують козаченьки, бо такий приказ впав.
– Подивися, моя мамо, та й у ту кватиру:
Спускаєся "Січ" преславна з гори на долину.
А мій милий, чорнобривий, в сам перед ступає
І ясною булавою на всі боки махає.
За ним славне товариство, як той мак, як той мак,
Ніженьками вибиває в оден такт, в оден такт.
Межи ними пан хорунжий, хоругов як той цвіт.
За нев підуть козаченьки аж за море, на край світ.
А преславний осавула чогось бров насупив
І козацькі свої вуса аж за вуха закрутив.
Ой ти, славний осавуло, не сумуй, не сумуй!
А із нами козаками погарцюй, погарцюй.
Ой ти, славний осавуло, не вдавайся в тугу,
Вийде слава козацькая з Великого Лугу!
Лиш ставаймо, милі браття, в оден ряд, в оден ряд.
І наперед поступаймо, ані кроку назад!
Переймімся, милі браття, братським духом новим.
І за наше право стіймо з огнем в груди святим.
А пропадуть вороженьки, мов туман, мов туман,
І хлоп руський в своїй земли стане пан, стане пан.
І засяє нова зоря на весь край, на весь край
І від Тиси до Кубаня стане рай, стане рай!