Скінчилась вистава, погасли вогні,
Затихли й оплески й сміх дитячий,
Циркач ліліпут у щасливому сні
Велетом раптом себе побачив.

Одразу маленьким став його дім,
В якому так довго він був нещасливим,
Тепер ліліпута вважають усі
Великим і добрим, і справедливим.

Не чує він слів тих, що гострі, як ніж,
Отруйні неначе зміїні жала,
Бо всі, хто сміявся над ним раніш
Чи то полякались, чи заповажали.

Вражає усіх його вигляд і зріст,
Тепер йому заздрить ледве не кожен,
І тільки одне в нього, як і раніш –
Костюм підходящий купити він не може.

Скінчилась вистава, погасли вогні,
Затихли й оплески й сміх дитячий,
Циркач ліліпут у щасливому сні
Велетом раптом себе побачив.

Та ранок вітрила підняв голубі,
Кімнату в сонячним світлом закутав,
Шкода, що він велетом снився собі,
Бо як прокидатись йому ліліпутом?..