Зустрілися колись вона і він,
Зустрілися й жили собі щасливо,
Але сховалось сонце
І ударив грім,
І хмари їх надовго розлучили.

А, може, вона на дощ перетворилась
І випала дощем у його долоні?..
А він не знав, цього не знав,
А він шукав, її шукав,
А він був далі у її полоні...

Шукав по світу там, де тільки міг,
Зневірювався він і падав з ніг.
Через осінь, через літо
Йшов через літа прожиті
Крізь пустелю і крізь білий сніг...

А, може, вона на сніг перетворилась
І випала тим снігом у його долоні?..
А він не знав, цього не знав,
А він шукав, її шукав,
А він був далі у її полоні...

Та кожна казка має свій кінець,
Про це на світі знають, навіть, діти.
І часом все життя треба нам пройти,
Щоб те, чого так хочеться, зустрітися!

А, може, вона – нездійснена мрія,
Чекає на нього на краю землі?..
І він іде, туди іде,
І він знайде, її знайде,
Бо він вже знає де шукать її!

Зустрінуться колись вона і він,
Зустрінуться й щасливо будуть жити,
І вже ніякі хмари,
І ніякий грім
Не зможуть їх ніколи розлучити!