Ми – окрема порода народу
Не подібна до жодного роду.
Ми в окремій колисці сповиті,
Не знайдете таких в цілім світі.
Ми арійці, ми внуки Дажбожі,
Ні на кого, й на себе, не схожі.
Ми не винайшли автовагона,
Зате винайшли ми макогона.

От ще б тільки здобутись на ласку –
На патенти на борщ і ковбаску.
Показатися можем на сцені,
Показитися, наче скажені.
В акробатній сназі гопакерій
Дикий розмах розвітрених прерій.
А пісні, що дзвенять апогеєм
Починаємо "Ой-єм" та "Гей-єм".

В нас борщі, часниково пахучі,
Все в нас вишите, навіть онучі.
Писанкуємо аж навкарачки
На яєчках від курки і качки.
Та вчимо і чужинців культури –
Малювати баранчики й кури.
Ми – чудові, ми – вибрана раса,
Ми – земної планети окраса.

Нарікаємо все на невдачі,
А в душі – хуторяни ледачі.
Нас в Сибір виганяли із раю,
А нам що – наша хата ж-бо з краю.
І навчились ми, як дипломати
Язика за зубами тримати,
Як та баба на двох ворожити
І часом ворогам прислужити.

Ми махаємо шаблями грізно,
А до бою ідемо нарізно –
Ліві – вліво, а праві – направо,
А центристи – дрімають лукаво.
Ми від лиха ховаємось в зіллі,
Наша сила, можливо, в безсиллі.
Ми – окрема порода народу,
Не подібна до жодного роду.