"Ні, мамо, не можна нелюба любить,
Нещасная доля з нелюбом вік жить.
Ой тяжко, ой важко з ним річ розмовляти...
Ой лучче ж я буду весь вік дівувати".

"Хіба ж ти не бачиш, яка я стара,
Мені в домовину лягати пора...
Як очі закрию, що буде з тобою?
Останешся, доню, одна сиротою.

А в світі якеє життя сироті?
І горе, і нужду терпітимеш ти.
Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу,
Стогнать під землею, як горлиця, стану".

"Ой мамо, голубко, не плач, не ридай –
Готуй рушники і хустки вишивай;
Нехай за нелюбом я щастя утрачу
Ті і будеш весела, – одна я заплачу".

Гей там на могилі хрест Божий стоїть,
Під ним рано й вечір матуся квилить:
"Ой Боже мій милий, що я наробила,
Дочку свою рідну навік загубила".