Спини мене, отямся і отям!
Така любов буває раз в ніколи.
Вона ж промчить над зламаним життям,
За нею ж будуть бігти видноколи.

Вона ж порве нам спокій до струни,
Вона ж слова поспалює вустами!
Спини мене, спини і схамени,
Допоки можу думати востаннє!

Допоки можу... але вже не можу.
Настала черга й на мою зорю:
Чи біля тебе душу відморожу,
Чи біля тебе полум’ям згорю. (ост 2 рядки – 2)