За обрієм хмари танцюють,
На олтарі пиру богів,
А серед тендітного снігу у кружці
Медовії ріки Ярило пролив.
І келих за келихом поезії мед
Бунтує по жилах, як вітер в волоссі,
О напій богів, салютуй, салютуй!
Гімнами одина на чорному сонці!
Ірій шепоче молочними ріками,
Ріки гуляють косами дівчини,
У меду поезії плаче дитя,
Слов’янський меч важкий, як життя...
І келих пустий, наче у серці...

Заходжу я в замок – колиску дзеркал,
І звужує коло дзеркал тих туман,
Кімнати – фортеці моєї душі,
Пірнають і будять природу в митці...

Розлилися криниці
У моїй крові,
Солод меду
Ліс пише,
А там, де фортеця,
На жилах моїх
Лунає твій голос,
І свій корабель
Солод вгамує,
О ключ всіх ключів,
Віддай поцілунок!..

Готична дзвіниця сповіщує ніч,
А замку навколо шепоче ліс річ.
У гості чекаю відьмаків і відьом,
Розпочати щоб бал містичним танком...

Привиди голосу
Несуть на руках
Очі минулого,
Кров ритуалів.
Знайти тут ім’я,
Ім’я в двох словах –
Шукати вогонь
Мільйонів причалів...