Чоловіче мій, запрягай коня.
То не кінь, а змій, миготить стерня.
Доберемося за три годиночки
За стонадцять верст до родиночки.

Чуєш роде мій, мій ріднесенький,
Хоч би вийшов хто, хоч однесенький.
Що ж це двері всі позамикані,
Чи приїхали ж ми некликані?

Ой ти ж роде мій, роде, родоньку,
Чом бур’ян пішов по городоньку?
Роботящий мій з діда-прадіда,
Двір занедбаний, Боже праведний.

Дев’ять день душа ще пручається,
А тепер вже десь призвичається.
Ту морквиночку, тую ж квітоньку
Не прополеш із того світоньку.

Люди згадують – ми навідались,
От ми родоньку, перевідались... (2)