Хотіли б усі незабудки
Літати високо і хутко...
У небі рідня їхня квітне, –
Бо ж он яке небо блакитне!

Проте не збувається мрія:
Ніхто з них літати не вміє.
Пелюстки, звичайно, не крила, –
Та небо ж забути несила!

Тому і живуть край ставочка
І, вранці вмиваючи очка,
Як глянуть у воду на себе –
А там Незабудкове небо! (2)