Я люблю твої кроки у тихих садах,
Де троянди густі, мов туман біля вікон,
Молодесенький місяць і срібний наш дах
І неторканий смуток родинних реліквій.

Може це все приснилось комусь і колись,
Цих садів нереальних причаєний подих,
Ти забутий навіки, ти рідний до сліз,
Я люблю твої кроки у тиші по сходах.

Ці троянди чекають давно не тебе,
Хто там знає, що їм може й сто навіть років,
Я люблю твої кроки ніколи й ніде.
Я люблю твої кроки, люблю твої кроки.

Я люблю твої кроки нізвідки вночі
В тих садах, де немає ні саду, ні дому,
Але є ще ті сходи і є ті ключі,
Лиш дверей не відчинить ніхто і нікому.