Виконавець: Валерій Маренич
Слова: Дмитро Фальківський | Музика: народна |
Очерет мені був за колиску,
В болотах я родився і зріс,
Я люблю свою хату поліську,
Я люблю свій зажурений ліс.
Що там тропіки, пишні Пампаси,
Загляніть-но у душу до нас,
Я оддав би за неї одразу
І Тибет, і Урал, і Кавказ.
А поліські похмурні болота
Пів-Полісся вода зайняла,
Тільки де-не-де хутір самотній,
Тільки де-не-де клапоть села.
І не дивно, що любимо змалку
Буйні води і буйні пісні,
Наше серце – то серце рибалки,
А життя наше – книга борні.
Хоч у злиднях живемо, у бруді,
Та привілля яке по весні,
Коли виставиш вітрові груди
І летиш, і летиш на човні.
А вода і хлюпоче, і плаче,
Захлинається в лютій злобі,
Ну скажіть, в кого серце гаряче,
Як весну, по весні не любить.
І укриють безкраї простори
Білокурі чайки і човни,
Тільки слухай, як води говорять
В буйнім заспіві свята весни.
Тільки слухай, як хвилі хлюпочуть,
Як нестримано повінь гуде,
Зайвий рух – і на обрій заскочиш,
Зайвий рух – і навік пропадеш.
А коли зарегоче негода,
Отоді не кепкуй із води,
Як для неї чортяки не вгодиш,
Ох, зазнаєш ти брате біди.
Так гартує природа до бою
Нас із самих малесеньких літ,
Ми зрослись, побратались з водою
І живемо, як вміємо жить.