Раз пішов же я до церкви
Добре помолитись,
Аж тут піп із-за криласів
Став кричать, сердитись.

Ой почув я оцей крик
Та й став так думати:
"Вже, здається, досить грішний
Тре йти сповідатись".

Приступив я до сповіді,
Хрещуся, клякаю,
А піп мені: Чим ти бога
Образив? – питає.

– Образив я,– кажу,– отче,
Тяжкими гріхами:
Раз прийшов я до вас, отче,
З добрими словами.

Попросити порятунок,
Хліба-одробітку,
Бо то було якраз, бачте,
Наперед новинку.

Ой прийшов я до вас сміло
Та й постукав в двері,
Тоді якраз ваша їмость
Встала від вечері.

Та як взялась на все горло
На мене кричати,
Та з собаками з подвір’я
Стала виганяти.

А я вийшов на вулицю
Та й закляв із злості:
– Щоб ви собі повішались
З своєю їмосці!

Моя жінка як почула,
То ще й приложила:
– Щоб ви також так осліпли,
Як ваша кобила!

Узлостився піп, мов жаба,
Кричить як з прокази:
– За те,– каже,– ти по смерті
Будеш в пекло лазить.