А місяця сентября випала пороша,
Тим дід бабу полюбив, що баба хороша!

Повів дід бабусеньку в вишневий садочок:
– Ти ж, моя бабусенько, рожевий квіточок!

Роздивився дід на бабу, на прескверну вроду,
Повів її на місточок та вкинув у воду:

– Отут же ти, моя бабо, отут ти покайся,
От тут вода чистесенька, от тут покупайся!

Що бабуся вирне, а дід києм хлопне.
Доти баба булькотала, доки не пропала.

Іде дід вулицею, у долоні плеще:
– Як діждуся до осені, оженюся єще!