Захотіла стара бабка сильне багатіти,
Посадили куроп’яту, щоб вивела діти.
Ще ж бо не світ, ще ж бо не світ, ще ж бо не світає,
А вже баба куроп’ята надвір виганяє.
А вигнала стара баба куроп’ята пасти,
Сама сіла під призьбою кужелину прясти.
Хмарка йде, хмарка йде, дощик накрапає,
А вже баба куроп’яти до хати зганяє.
А ще ж не догнала, троє надтоптала,
На четверте спіткнулася, а на п’яте впала –
Вся праця пропала.
Сіла бабка на печі та і борщик хлепче,
А куриця під полом та й до баби шепче:
– Ой бабусю, бабусю, що будеш робити?
Як приїде дід із ліса, буде бабу бити.
А приїхав дід із ліса до свойого дому,
Питається своєй бабки про свою худобу.
– Ой дідусю, дідусю, не винна я буду:
Я вигнала надвір пасти,– наврочили люди.
А вискочив дід надвір та вхопив притику,
Побив бабу, поломив до самого пипу.
– Бодай тобі, дідусю, права рука всохла:
Побив мене, поломив, мало я не здохла.
Бодай тобі, дідусю, головка облізла:
Побив мене, поломив, що й з печі не злізла.
Сіла бабка під припічком аж у затдіїнку,
Як погляне дід на бабу – ще й краща за дівку.
– А вберися, бабусю, в зеленеє зілля.
Нехай же я поведу хоць раз на весілля.
Захотіла вража баба сильне молодіти,
Натикала за халяви зеленої рути.
Взяв дід бабку за ручку попід чесну вроду,
Вивів її на місток – шелеп к чорту в воду!
– Отут, бабко, кайся, отут не лякайся,
Отут біжуча водиця, отут і вмивайся.
А що баба блисне, то дід дручком свисне,
Булькотала, булькотала, бо вже раком стала.
А став дід на мості та в долоні плеще:
– Хвалю Бога, втопив бабу, оженюся я ще.
А йде дід додому та тропачка ріже,
А як гляне назад себе – баба з води лізе.
Взяв дід бабу за ручку, завів її у світлицю,
Поважав, як сам знав, перву молодицю –
Як ся дід оглядів, к чорту не годиться.
Взяв дід бабу за ручку та повів її в сад –
Колючий виноград: – Отут, бабка, кайся,
По цім винограді хоць раз покачайся.
Ой місяця октября припала пороша,
Тим дід бабку полюбив, що бабка хороша:
І сліпа, і крива, ще й без руки правой,–
Ой ще ж бо я не видав такой бабки бравой.
А дід бабку спорядив на припічку посадив,
Справив їй кожушок то з кицьок, то з пацьок,
Аби бабі кожушок.
– Ой дивися, бабусю, як то красно в кожусі.