Ой мій милий заболів,
Киселечку захотів.
Ой і рано-ранесенько,
Киселечку захотів.
А як я то, молода,
Нелінивая була,
Ой як пішла по селу
Добувати киселю.
Не добула киселю,
Та купила овса.

Приспів:
– Цить, милий, не вмирай,
Киселечку дожидай!
Не вмирай, не вмирай,
Ти надьожа моя!
Дожидай, дожидай,
Радость дорога моя!

І забрала овес
У запаску увесь.*

Та принесла той овес
Та додому увесь.

Ой посипала овес
На холодній печі.

Ох і сох той овес
Руський місяць увесь.

І забрала той овес
У запаску увесь.

Та пішла по селу
Добувати жорнів.

Не добула кам’яних,
Та й добула луб’яних.

Ізмолола той овес
На мучицю увесь.

Учинила кисіль
На шістнадцять неділь.

Учинила кисіль
У безодній діжі.

Уже кисіль кисне,
З милого дух тисне.

Ой як ішла по селу
Добувати сита.

Не добула сита,
Та добула борони.

Процідила вранці
На чотири пальці.

Приставила до печі,
Уже милий без речі.

Приспів

А вже кисіль клекотить,
З милого дух виходить.

Приспів

Поки кисіль ізкипів,
Уже милий одубів.

Якби дома була,
То я б вмерти не дала.

Я казала зранку:
– Бери, милий, дранку.

Тебе чорт же напер,
Та й у добрі – умер.

Якби була упала,
То б я й тую зняла.