Навчи мене, Боже, як жити у світі,
Навчи обминати тенета і сіті,
На що опиратись і чим дорожити,
Навчи мене, Боже, навчи мене жити!

Пильнуй мене, Боже, крізь чорнії хмари,
Ти знаєш, коли потребую я кари,
На мене і гнів, і любов свою вилий,
Карай мене, Боже, карай і помилуй!

Навчи сумніватись у тому, що вмію,
І тільки на Тебе плекати надію.
У собі схилитись, собою скоритись,
А в Тобі піднятись, Тобою зоритись.

Прозябала я вся, як осика зимою,
Та раптом надія, надія зі мною,
І що я не роблю, і що я не дію,–
Все дякую, Боже, Тобі за надію!

В знедолене серце струні одинокій
Пошли, Боже, риму на ноті високій.
Не кинь мене, Боже, як зламану гілку,
А спробуй зробити для псалмів сопілку!

Не кинь мене, Боже, з гріхом і бідою,
Омий мене, Боже, святою водою.
Нехай через терни проляже дорога
До Тебе, до Тебе, до вічного Бога!