Виконавець: Володимир Мангов
Слова: Володимир Мангов |
Стоїть тополя, посеред поля,
Пита у неба: "Де моя доля?
Зозуля в лісі лиш раз кукує,
Гне вітер віти, теж не жалкує."
Сумує поле – плаче тополя,
Бо без кохання, яка то доля?
Не плач, рідненька, струнка й вродлива.
Прийде й до тебе любов красива.
Минуть покоси, прийде кохання,
Лиш дочекайся, прошу, світання.
Підуть журавки гостей скликати,
Пора осіння – весілля грати.
Вбрана у стрічки стоїть тополя,
В селі й лелека бачить те поле.
Чути зозулю: співа, не змовкне.
Дощ сипле зранку, солома мокне.
Стоїть тополя зігріта в сонці,
В радужнім сяє чистім віконці.
Погожа осінь щастя дарує,
В гаю зозуля – іншим кукує.