"Лугом іду, коня веду,
Розвивайся, луже!
Сватай мене, козаченьку,
Люблю тебе дуже!

Ой хоч сватай, хоч не сватай,
Хоч так присилайся,
Щоб та слава не пропала,
Що ти залицявся!"

"Ой коли б ти, дівчинонько,
Трошки багатенька,
Взяв би тебе за рученьку,
Повів до батенька!"

"Ой коли б я, козаченьку,
Була багатенька,
Наплювала б я на тебе
Й на твого батенька!

Ой коли б я, козаченьку,
Та й забагатіла,
То я б тебе, ледачого,
Й за харч не схотіла!"

"Бодай же ти, дівчинонько,
Тоді заміж пішла,
Як край битої дороги
Рута-м’ята зійшла!"*

"Бодай же ти, козаченьку,
Тоді оженився,
Як у млині на камені
Кукіль уродився!"

Не журися, дівчинонько,
Рута зелененька:
Цей покинув, другий буде,–
Ще ж ти молоденька!

Цей покинув, другий буде,
Другий буде кращий,
А цей буде у болоті
Над чортами старший!

Край битої доріженьки
Рута-м’ята зійшла...
Молодая дівчинонька
Та вже й заміж вийшла.

А у млині на камені
Кукіль не зіходить...
Старий козак, як собака,
По вулицях ходить.

Ой у млині на камені
Кукіль не вродився...
Старий козак, як собака,
Й досі не женився!