Та не жур мене, моя мати,
Бо я й сам журюся,
Ой як вийду за ворота,
Од вітру валюся.

Ой осідлаю кониченька,
Коня вороного,
Нехай несе в чисте поле,
Мене молодого.

В чистім полі тирса шумить,
Катран зеленіє,
В чистім полі своя воля,
Що й серце німіє.

Ой зійду я на могилу –
Гляну-подивлюся,
Як згадаю про ту волю,
То й знов зажурюся.