– Ой брала я конопельки:
То високі, то тоненькі.
Чи всім людям така біда?
Чи лиш мені молоденькій?

Як би-м знала, що всім людям,
То би-м Бога не гнівила.
Як би-м знала, що лиш мені,
Пішла би-м ся утопила.

– Ой цить, доню, не топися,
Бо си марно душу згубиш,
Скажи, скажи, моя доню,
Ой кого ж ти вірно любиш?

– Я нікуди не ходила,
Я нікого не любила.
Сама-с мене, моя мамцю,
За нелюба утопила.

Ой піду я понад річку,
Там, де стану та й думаю,
Що я така молоденька
Щастя-долі вже не маю.