Бідний чоловік, бідний, та не має звідки жити,
Продав своє імущество та й пішов служити.

Продав своє імущество й усі свої склади,
Продав свої усі склади – їде до Канади.

Ой їде він до Канади та й ступні рахує,
Де ’го нічка захопить, там переночує.

Як приїхав до Канади, став він, роздивився:
– Бідна ж моя головонька, в чужий край забився!

На добраніч усім на ніч, а ви, хлопці, чуйте:
– Ви, погані, йдіть додому, а файні – ночуйте.

Ви, погані, йдіть додому та лягайте спати,
А файні лишайтеся – щось буду казати.

Ой маю я миленького та за бушиною,
Ой чую я через люди, що туже за мною.

Ой банує, та й банує, та й переказує:
– Нехай твоє біле личко ніхто не цюлює.

– Ніхто ж його не цюлює, тілько твій товариш,
Казав же ти, мій миленький, що ся не забавиш.

Пішов же мій миленький в вівторок, в вівторок,
Здає ми ся, мій миленький, що вже неділь сорок.

– Ой не сорок, моя мила, не сорок, не сорок,
Тільки буде дві неділі в вівторок, в вівторок.

Ой, якби ти, жінко, знала, що в Канаді біда,
Ти би мені передала горобчиком хліба.

Ой, якби ти, жінко, знала, що в Канаді горе,
Ти би мені передала синичкою соли.

Синичкою соли, зозулькою води –
Аж тогди б ти, жінко, знала, що в Канаді горе.

Ой Канадо, Канадочко, яка ж ти зрадлива,
Не одну ти дівчиноньку з милим розлучила.