Гай той весняний бринів солов’ями,
Гомін у місті заснулому згас.
Білой акації грона духмяні
Досвіту зводили з розуму нас.

Все було вмите травневими зливами,
Зорі блищали у чорній воді.
Боже, якими були ми щасливими,
Боже, які ж ми були молоді.

В час, коли вітер волає нестямний,
Сльози даремно у темряві ллю.
Білой акації грона духмяні
Не повернути, мов юність мою.