З-поза гори місяць зишов, (2)
А з-за воріт шугай вишов, (2)

По саді ся проходжає, (2)
Та й сам собі так думає,
Же далеко милу має.

Ни мі до нєй лист писати, (2)
Ни мі до нєй поїхати. (2)

Буду до нєй лист писати,– (2)
Так мя будут люде знати. (2)

Не так люде, як сусіди, (2)
Будут мати дост бесіди. (2)

Ти, місяцю, світ мі ясно, (2)
Ти, коничку, иди красно. (2)

А як пришли перед врата, (2)
Вишла мила красна, злата. (2)

Коня взяла за уздоньку, (2)
А милого за рученьку. (2)

Коня гвела до стайниці, (2)
А милого до світлиці. (2)

Коню дала вівса, сіна, (2)
Миленькому меду, вина. (2)

Сама сіла застарана, (2)
Свої очка заплакала. (2)

Чого-с така застарана, (2)
Чорни очка заплакала? (2)

А ци ти жаль вівса, сіна, (2)
Ци милому меду, вина? (2)

Ни мі не жаль вівса, сіна, (2)
Ни мі не жаль меду, вина, (2)

Але мі жаль того світа, (2)
Же-с мі змарнів мої літа. (2)