Виконавець: Веснянки, гаївки
Слова і музика: народні |
Де ти їдеш, Яничку, Яничку,
На тім сивім коничку, коничку?
Недалеко,– за Тису, за Тису,
Своїй милій дар несу, дар несу.
Чи ти мене, Яничку, не знаєш,
Же ти нашу хатину минаєш?
Наша хата край води, край води,
З високого дерева, з лободи.
Де ти мене, Яничку, поведеш,
Кед ти свойой хатини не маєш?
Поведу тя в чужую, в чужую,
Закля свою збудую, збудую.
Будуй хату з лободи, з лободи,
До чужой мя не веди, не веди.
Чужа хата – не своя, не своя,
В чужій хаті недоля, недоля.
Вилетіла ластівка зо скаля,
Зобудила нас вшитких зо спаня,
Дерева ся в садах розвивают,
Висов’яне нову яр витают.
Вилетіла ластівка зо скаля,
Зобудила дівчатко зо спаня,
Кед ся тото дівчатко збудило,
До ярной ся роботи пустило.
Орали би волоньки, орали,
Кеби мали орача з Висови,
Але мают зо світа, зо світа,
Не поорют до літа, до літа.
– Де ти идеш, дівчино, дівчино?
– До стодоли по сіно, по сіно.
– Не заперай за собом, за собом,
Бо я иду за тобом, за тобом.
День би-м косив, день би-м жав, день би-м жав,
Я би таке дівча взяв, дівча взяв,
Ани коси, ани жни, ани жни,
Лем зав’яжи, та й возми, та й возми.
Ой на роваш, мамичко, на роваш,
Кому же ти дівчатко виховаш?
Ой тобі то, Яничку, тобі то,
Будеш мати фраїрку на літо.
Ой сіяла Ганичка лободу,
Посилала Яничка по воду,
Ей по воду студену, студену,
Там на лучку зелену, зелену.