Не спиш, мій синочку... А ніч, мов картинка, в саду.
Про що ти сумуєш, якими мандруєш світами?
Кого все рятуєш, чому ти не слухаєш мами,
Коли моє серце так гостро віщує біду?..

Не спиш, мій синочку... А хлопці поснули давно,
Хоч ти так просив, щоб самого тебе не кидали.
Хтось каже крізь сон, що з води вийшло добре вино, –
І скиглить всю ніч за кущем те дівча із Магдали.

О так, пречудове вино ти зробив із води –
Та нині воно стало кров’ю твоєю, месіє!
Доба не мине, третій півень іще не пропіє,
Як тричі найперший твій учень зіб’ється з ходи...

Чого ж ти навчив їх, що далі вони понесуть –
Чужі в цьому світі, зіщулені привиди часу...
За кого ти вип’єш оту нелюдську свою Чашу,
Для кого назавше закреслиш людську свою суть?!.

Не спиш, мій синочку... Я в думу твою не ввійду;
Ти виріс, ти вище твоєї печальної мами...
Лиш серце моє за тобою блукає світами,
Крізь ніч, що, мов казка, стоїть в Гефсиманськім саду...