О, дивний Боже вчителя мойого! –
Даруй, що я звертаюся до Тебе.
Оте дівча – дитя чужого бога,
Та що з того – Твоє над нею небо.

Вона іще так мало нагрішила,
Хоча й добра зробила ще так мало.
Вона на світі навіть і не жила,
Ще й не була – а вже її не стало.

Я, власне, й сам не заслужив нічого,
Я можу небо клясти спересердя...
О, добрий Боже вчителя мойого! –
Навчи й мене такого милосердя!

Вже хтось на тіло постелив хустину,
Нещасна мати в горі підломилась...
Ну що ж – візьми мого життя частину! –
Але яви Твою найвищу милість!

О, мудрий Боже вчителя мойого,
Моє уміння тут уже безсиле.
Я знаю й так, що вже знайшов дорогу, –
Я не собі прошу Твоєї сили.

Нехай Аїд не споглядає хтиво,
Нехай Харон іще посушить весла;
О, Боже – мій! – хвала Тобі за диво.
Я сам воскрес, коли вона воскресла!