Великий Боже, Отче й Творче світу,
Ти чуєш, як Тебе в розпуці зву?
Чи то ж бо призовеш мене к отвіту?
Хіба на те грішу, проте живу?
Ой, Боже-Отче, чи ж мені пропасти?
Ти зриш душі моєї темноту,
Ти горобцеві не даєш упасти,
Рятуй мене, Создателю, рятуй!..
Рятуй мене, Создателю, рятуй!..

Нехай Тобі ханжі молельні строять,
І звати Божим ділом їх велять,
Нехай до оглуху дзвони дзвонять,
І видумками розум туманять.
Та щоб Творця небес у мур заперти
Під римські й візантійські ковпаки,
Твій храм – його стовпами не підперти,
Розгорнуто в нім зоряні книжки,
Розгорнуто в нім зоряні книжки...

Рятуй мене, бо Ти звізду рятуєш,
Як по світах чужих вона летить.
Ти всюди в боротьбі стихій вартуєш
І всюди на землі Твій слід лежить.
Ой, Боже-Отче, чи ж мені пропасти?
Ти зриш душі моєї темноту,
Ти горобцеві не даєш упасти,
Рятуй мене, Создателю, рятуй!..
Рятуй мене, Создателю, рятуй!..