Чорним лісом йде повстанців загін
І у кожного хлопця думка одна,
Наче в рідну домівку вертається він,
Кличе чорного вістуна.
Після довгих боїв рани знов заживуть,
А в чубах молодих сивина.
Повернуться до дому і спокійно заснуть
Там, де Чорного лісу луна! Луна!..

Тільки смуток і біль у очах молодих,
Хоч по світу буяє весна.
Не дівочі пісні зустрічатимуть їх,
Стріне Чорного лісу луна.

На галявах глухих дубові хрести
Тих братів і сестер, що забрала війна.
А у листі густому лиш вітер свистить,
Плаче Чорного лісу луна.
Ви грудьми зустрічали ворожий вогонь,
Мов в душі Україна одна.
Ваше серце теплом материнських долонь
Гріє Чорного лісу Луна! Луна!..

І по нинішній день на дубах вікових,
Де свинець їм кору постинав,
Кровоточиві рани як пам’ять про них
В горі Чорного лісу луна.

І по нинішній день їхня пісня дзвенить,
Як натягнута Богом струна,
Не стихає вона, не змовка ні на мить,
Кличе Чорного лісу луна!
Не стихає вона, не змовка ні на мить,
Кличе Чорного лісу луна!
Кличе Чорного лісу луна!