Пройдений шлях не пройдеш,
Кожну мить, не повториш ти знову.
Прожитий день не повернеш,
Хіба що лиш тільки у снах.
Вічності дань – віддаємо з тобою ми нашу розмову,
Що потонула в безглуздих, тяжких та сумних помилках...

Заздрість?.. Чи сум?.. Чи обман?..
Чи навіяне вітром прощання?..
Мов бите скло заронило в серця свій колючий кришталь.
І розвело, розчинило у буднях все наше кохання,
Що так плекали у серці,
Й так важко колись ми знайшли.

Слабкість душі – це коли ти не знаєш що маєш сказати,
Що відчувати... Не знаєш, чи можеш любить взагалі.
Та не буває любові без ризику, ризик – без втрати
Хоч і один на мільйон, але все ж таки втратили ми.

Та не зважаю на те, що іще не загоїлись рани.
Буду шукати по світу примарну любов на віки.
Навіть якщо я і знаю, що вічно не може тривати
В цім світі ніщо...
І в любові бувають свої помилки...