Стугонять литаври неба
В просторах правічних,
Загорівся бій!
Зорі-іскри скачуть
З-під шабель космічних
В темряві нічній!

Спить земля,
Не чує і не бачить,
Як під ту грозу
Нвмируща мати понад нею плаче
І роня сльозу.
Вершники зійшлися у жахнім двобої,
Хто здола кого?
Чорний білого розітне шаблею страшною,
Білий – чорного!

Коні гримають копитами
Об твердь прозоряну,
Горобина-ніч.
Стоїть тут чекає герцю
Світ розорений,
Невблаганна Січ!

Люди, люди, діти віковічні
Під солодкі сни
Нові зерна крові
Вершники космічні сіють на лани.
Хай поможе мати праведна і строга,
Щоб зернята ті
Сіялись із серця лицаря ясного
Чисті і святі.
Хай із зерен дивних
Та народить нива
Паростки вогнів
Для нового неба,
Для дітей щасливих,
Для грядущих днів!

Хай поможе мати праведна і строга,
Щоб зернята ті
Сіялись із серця лицаря ясного
Чисті і святі.
Хай із зерен дивних
Та народить нива
Паростки вогнів
Для нового неба,
Для дітей щасливих,
Для грядущих днів!