Я дивлюсь на них, вони на мене,
Манять все кудись, кудись гукають,
Погляд зупинили десь у ребрах,
Очі змії її, у кущі.
Смужкою хвилястою чекала поруч із зірками, що у небі,
Про до-допомогу прокричала
Тітка, що десь поруч йшла і пішла.

Ніколи не бачив і через раз дихав,
Це може невдача, про себе я тихо
Сказав, і побачив, що це – очі змії.

Я дивлюсь на них, вони на мене,
А так пройшли години, а може й більше,
Нам уже й розлазитися треба,
Не відпускають тіні мої, очі змії.
По горизонтальному дивилась наче перед нею щось з’їдобне,
І на лівій п’ятці зупинилась,
Я провтикав стрибок, мабуть помру.

Ніколи не буде такого моменту
І тіло довірять якомусь студенту,
Та байдуже буде мені, бо в мене очі змії
Очі змії.