Нема в світі так нікому,
Як наймиту тому,
Що виробив свою силу
Сам не знає, кому.
Ой іде наймит з панщини,
На воли гукає,
А господиня з усіх мисок
Вечерю зливає:
– Ой на тобі, наймиточку,
Вечерю з обідом.
Ой як не доїсиш стравою,
То доїсиш хлібом.
Не барися, наймиточку,
До хліба цілого,
Ой шукай собі на полиці
Сухарця цвілого...
– Ой не хочу, господарю,
Того хліба їсти,
Ой позволь, позволь, господарю,
Хоць на лаву сісти.
– Не позволю, наймиточку,
На лаві сідати, –
Ой зійшла зора, прийшла пора
В поле воли гнати.
Ой а вийшов наймиточок
На затильні двері.
– Ой вернись, вернись, наймиточку,
Не йди без вечері.
Ой а вийшов наймиточок
За густії лози,
Обілляли господарів
За наймитом сльози.