Поблизу невеликого міста
Стоїть гора над рікою
Там в давнину далеку
Стояв монастир оборонний
Підгірянські воїни-монахи
Землю свою захищали

Тепер тут руїни
Будівель старі мури
А колись
чулась тут "Глорія"!

Та Слава пройшла
Зникла в темряві століть
Лишився дикий сад
Та для нього се мить

Я "Глорію" чую
Але не від камня,
Дерева чарують –
Природи єднання.
Глорія саду
Природи створінню
Немає вже й валу
Поросло каміння.

Вікна башти тягнуть.
Щілин очі чорні
Павутиння роблять
Дерев міцні корні
Камінь просідає,
До ріки могили
А сад залишився
На віки на вічні.