Мій давній предку! Ти пробач мені,
За те, що не знайшла тії могили,
Де ти колись боровся і загинув,
І тільки кров лишилась на мечі.

Шукаю я твоє останнє пристанище
Та чую тільки, як крізь репаний асфальт,
Зажурена бандура плаче в альт,
І як твій голос, мене знову кличе.

Я знаю, що ми всі на світі грішні,
Тому й не чуєм, як ридаєш ти.
А всі твої хоробрії брати
Одмолюють за нас гріхи і нині й прісно.