Ой, мати, закута в кайдани,
Чи чуєш ти брязкіт кайдан?
Нам сором, що звемось рабами,
А скільки терпіння і ран...

Ген видно – жита похилились,
Ти сіяв – воно не твоє.
Хоч денно і нічку трудився,
А ворог із нього живе.

Вже кажуть, Дніпро висихає,
Пороги шуміти стають,
Зозулі на древо сідають,
Невдачу Вкраїні кують.

Не смійся, катюго, завчасно,
Що вже Україна твоя,
Бо ще не настала хвилина,
А буде розплата страшна.

А як же прийде та хвилина,
Та блиснуть шаблі і мечі,
Тоді утікайте всі зайшлі,
Катюзькі кати й палачі.