Над тюрмами туман лягає.
Всі в’язні сплять спокійним сном.
І все заснуло сном малярським*,
Затихло брязкання кайдан.

Сидів там хлопець молоденький,
Схилив голівоньку на грудь,
Приснилась йому дівчинонька,
Не може, вражений, заснуть.

"Як би ти знала, дівчинонько,
Яке важке моє життя.
З-за ґрат я виглядаю волю,
Не раз заплачу, мов дитя.

Я кличу сонце: "Зійди нижче,
Світи на кам’яну стіну".
Я кличу сонце: "Зійди ближче.
Тепли засохлу кров мою".