Стоїть пшениця, як Дунай,
Дорога біла в поле кличе,
А ти від мене не ховай
Своє замріяне обличчя.

Я тут стояв колись сумним,
Коли прощався з нашим полем,
Та сум розвіявся, як дим,
Бодай не снився нам ніколи.

Бринить на колосі роса,
Десь птаха стомлено кигиче,
Кохані очі – небеса,
Волосся – золото пшеничне.

У полі свій сріблястий май
Зіркам показує тополя,
Стоїть пшениця, як Дунай,
Стоїть любов моя край поля.