Я піду сьогодні в ніч все не знаходжу сна
По зірках, вузьких стежках – давня дорога ясна
Серед степу де луна та не стихає спів
Де цвіте моя весна, рідна до болю весна

Та візьму з собою в ніч всі чарівні думки
З ними потраплятиму в бажані закутки
В дикий ліс, де все мовчить, доки не прийду я
Де тремтить налита мить маревом небуття
Бачиш не забув

Як зима постука в двері білим снігом та морозом
І до ранку не затихне срібна заметіль
Я впаду блакитним світлом на обличчя та волосся
Заховаюся в малюнках на твоїм вікні

Все так станеться раптово, все так зміниться зненацька
Ти крізь сон почуєш шепіт, бачиш – не забув
Повернутись дане слово і малюнки чудирнацькі
Про твою й мою самотність...
Бачиш не забув

І ти слухатимеш казку про засніжені вершини
Про замерзлі водоспади – ті місця, де був
Ми минем холодну пастку і зігріємо хатину
Тим теплом, що є у серці...
Бачиш не забув