Зробивши крок, вона падає, помирає
В обіймах того, кого так сильно кохає,
Серце її повне любові до краю...
Як тяжко йому, та він її відпускає...

Збагнувши розум нестерпний, жах огортає,
Перед очима похвилинно життя пролітає,
В кадрах щастя свого причину шукає,
Як тяжко йому, та він її відпускає...

Крізь краплі болю тихо собі промовляє
Слова, що в той час і не кожен згадає:
"Смиренно, мій Боже, я на Тебе вповаю,
В Твої благі руки її відпускаю..."

Її відпускаю... Її відпускаю...